24 червня Православна Церква відзначає пам’ять святих апостолів Варфоломія та Варнави. Про подвиг святих апостолів, які навернули велику кількість людей до віри у Христа, та їх неабияку роль в історії християн, Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує матеріал, підготовлений svsobor.com.
Святий апостол Варфоломій
Святий апостол Варфоломій, родом із Кани Галілейської, був із числа 12-ти апостолів Христових.
Господь Іісус Христос побачив у ньому «справжнього ізраїльтянина, в якому немає лукавства». Після зішестя Святого Духа в день П’ятидесятниці йому і апостолу Филипу (пам’ять 14 листопада) випав жереб проповіді Євангелія в Сирії та Малій Азії. Благовіствуючи, вони то розходилися по різних містах, то сходилися знову. Святого апостола Филипа супроводжувала його сестра діва Маріамна. Проходячи містами Сирії та Мізії, вони зазнали багато скорбот. В одному з селищ вони зустрілися з апостолом Іоанном Богословом і разом вирушили у Фрігію.
У місті Ієраполі силою молитов вони знищили величезну єхидну, якій язичники вклонялися як божеству. Святі апостоли Варфоломій і Филип та Маріамна свою проповідь підтверджували багатьма знаменнями.
У Ієраполі жив чоловік на ім’я Стахій, він був 40 років сліпим. Коли Стахій отримав зцілення, то увірував у Господа Іісуса Христа й охрестився. Чутка про це рознеслася містом, і до дому, де жили апостоли, зібрався великий натовп. Хворі та біснуваті звільнялися від своїх недугів, багато людей охрестилися. Начальник міста наказав схопити проповідників і кинути їх у в’язницю, а будинок Стахія спалити.
На суді язичницькі жреці виступили зі скаргою, що чужоземці відвертають народ від поклоніння вітчизняним богам.
Вважаючи, що чарівна сила полягає в одязі апостолів, правитель наказав зірвати її з них. Діва Маріамна постала в їхніх очах, як вогняний факел, і ніхто не смів торкнутися її.
Святих засудили на смерть через розп’яття. Апостол Филип прийняв мученицьку кончину на хресті вниз головою.
Коли це сталося, у місті почався землетрус, разверзлася земля й поглинула правителя міста, жреців і безліч народу. Інші люди злякалися і кинулися знімати апостолів з хрестів. Апостол Варфоломій був підвішений невисоко, його зняли швидко. Апостол же Филип помер на хресті.
Поставивши Стахія єпископом Ієраполя, апостол Варфоломій і блаженна Маріамна залишили це місто.
Благовіствуючи слово Боже, Маріамна пішла в Лікаон, де мирно спочила в Бозі (пам’ять її 17 лютого).
Апостол Варфоломій попрямував до Індії, там він переклав з єврейської на місцеву мову Євангеліє від Матвія і навернув до Христа багато язичників. Він відвідав також Велику Вірменію, де з Божою допомогою здійснив багато чудес і зцілив одержиму бісом дочку царя Полімія. На знак подяки цар послав апостолу дари, але той відмовився прийняти їх, сказавши, що шукає тільки спасіння душ людських. Тоді Полімій із царицею, зціленою царівною та великою кількістю наближених до нього людей прийняли Хрещення. Їхній приклад наслідували жителі десяти міст Великої Вірменії.
Але через злобу та підступні наклепи язичницьких жреців брат царя Астіаг схопив апостола в місті Альбані (нині місто Баку) і розіп’яв його вниз головою. Та апостол Господень і з хреста не переставав благовістити людям звістку про воскреслого Христа Спасителя. Тоді за наказом Астіага з апостола здерли шкіру і відсікли голову.
Християни поклали його тіло в олов’яну раку і поховали.
Близько 508 року святі мощі апостола Варфоломія перенесли в Месопотамію до міста Дари. Коли в 574 році містом заволоділи перси, християни взяли мощі апостола й пішли до берегів Чорного моря. Але бачачи, що вороги їх наздоганяють, люди були змушені опустити раку в море. Силою Божою рака з мощами святого Апостола чудесно приплила до острова Ліпарі. У IX сторіччі після взяття острова арабами святі мощі християни перенесли в Неаполітанське місто Беневент, а в X сторіччі частину їх перенесли до Риму.
Про святого апостола Варфоломія згадується в житії преподобного Іосифа піснеписця († 883, пам’ять 4 квітня). Отримавши від однієї людини частину мощей апостола Варфоломія, преподобний Іосиф приніс їх у свій монастир, розташований поблизу Константинополя, і побудував в ім’я святого Апостола церкву, в якій поклав частину його мощей.
Преподобний Іосиф горів бажанням скласти на честь святого хвалебні пісні й благав Бога дарувати йому талант до їхнього написання. В день пам’яті апостола Варфоломія преподобний Іосиф побачив Апостола у вівтарі. Той покликав преподобного Іосифа, взяв із престолу святе Євангеліє і поклав йому на груди зі словами: «Нехай благословить тебе Господь, піснеспіви твої нехай потішать всесвіт». З того часу преподобний Іосиф почав писати гімни та канони і прикрасив ними не тільки свято Апостола, але і дні пам’яті багатьох інших святих, склавши близько 300 канонів.
Святителі Іоанн Златоуст, Кирилл Олександрійський, Єпіфаній Кіпрський і деякі інші вчителі Церкви вважають апостола Варфоломія за одну особу з апостолом Нафанаїлом (Ін. 1: 45-51, 21: 2).
Святий апостол Варнава
Святий апостол Варнава народився на острові Кіпрі в родині багатих євреїв і був названий Йосифом.
Освіту він здобув у Єрусалимі, виховуючись разом зі своїм другом і однолітком Савлом (майбутнім апостолом Павлом) у знаменитого на той час законоучителя Гамалиїла.
Йосиф був побожним, часто відвідував храм, суворо дотримувався постів, оберігав себе від юнацьких захоплень.
У той час Господь наш Іісус Христос вийшов на проповідь. Побачивши Господа і почувши Його Божественні слова, Йосиф увірував в Нього як в Месію, запалав до Нього виликою любов’ю і пішов услід за Ним. Господь обрав його разом із іншими 70-ма учнями.
Серед послідовників Господа Йосиф отримав друге ім’я – Варнава, що з єврейської означає «син втіхи». Так його назвали святі апостоли за його гарячу любов до Христа та щедрі пожертви на користь першої християнської спільноти. В Діяннях святих Апостолів зазначається, що після Вознесіння Господа на Небо апостол Варнава продав свою землю, що знаходилася недалеко від Єрусалиму, і приніс гроші до ніг апостолів, нічого не залишивши собі (Діян. 4:36, 37).
Коли Савл після свого навернення прийшов у Єрусалим і намагався приєднатися до учнів Христових, то всі боялися його як недавнього гонителя. Через посередництво Варнави колишній гонитель християн Савл, а потім обраний благодаттю Божою апостол Павел, увійшов до спільноти учнів Господа Іісуса Христа. Святий Варнава прийшов разом із ним до апостолів і розповів, як Господь з’явився Савлу на шляху в Дамаск (Діян. 9: 26-28).
Потім апостол Варнава пішов в Тарс, а після, за дорученням Апостолів, святий Варнава ходив до Антіохії для ствердження у вірі тих, хто повірили апостольській проповіді» (Діян. 11:23). Варнава з Павлом цілий рік проповідували Христа в Антіохії і наставили в істинах святої віри чимало людей. Там послідовники Господа Іісуса Христа вперше стали називатися християнами (Діян. 11: 25-26).
Антіохійські християни зібрали щедру милостиню для учнів Господа, і все, зібране ними, відіслано було через Варнаву і Павла в Іудею, де почався голод (Діян. 11, 30).
Коли цар Ірод умертвив апостола Іакова Заведєєвого та на догоду іудеям взяв під варту апостола Петра, Ангел Господень вивів апостола Петра з темниці й той сховався в будинку тітки Варнави, Марії. І як тільки гоніння стихло, вони повернулися в Антіохію, взявши з собою сина Марії, племінника Варнави – Іоанна, який був прозваний Марком (Діян. 12, 25).
За велінням Духа Святого пророки й учителі, послідовники Господа Іісуса Христа, рукоположили Варнаву і Савла та відпустили їх на проповідь, до якої закликав обранців Господь (Діян. 13: 2-3).
Побувши в Селевкії, вони відплили на Кіпр і в місті Саламіні в іудейських синогогах проповідували слово Боже. У Пафі вони зустріли волхва, лжепророка на ім’я Варісус, який перебував при проконсулі Сергії. Бажаючи почути слово Боже, проконсул запросив святих апостолів до себе. Волхв намагався відвернути проконсула від віри в Христа, але апостол Павло викрив усю неправду волхва і, по слову апостола, той раптово осліп, а проконсул увірував у Господа Іісуса (Діян. 13: 6-12).
З Пафа Апостоли прибули в Пергію Памфілійську, а потім проповідували іудеям і язичникам в Антиохії Пісідійській і по всій тій країні. Іудеї підбурили народ і вигнали святих Павла і Варнаву.
Апостоли прийшли в Іконію, але, дізнавшись про те, що іудеї хочуть побити їх камінням, віддалилися в Лістру та Дервію. Там апостол Павло зцілив чоловіка, який від народження не ходив. Через це народ прийняв їх за богів Зевса і Гермеса і хотів принести їм жертву. Апостоли ледве переконали людей не робити цього (Діян. 14: 8-18).
Коли виникло питання, чи слід наверненим язичникам приймати обрізання, апостоли Варнава та Павло вирушили в Єрусалим. Там їх із любов’ю прийняли апостоли. Вони взяли участь у Апостольському Соборі (50 р.), де розповіли, «що створив Бог із ними, і що відкрив двері віри й язичникам» (Діян. 14:27). Після довгого міркування Апостоли соборно постановили не накладати на язичників ніякого тягаря, крім необхідного: утримуватися від ідольських жертв та крові, удавленини та блуду і не робити іншим того, чого не бажають собі (Діян. 15: 29-20). Послання було відправлено з апостолами Варнавою та Павлом, і вони продовжили благовістити в Антиохії, а через деякий час вирішили відвідати міста, де раніше проповідували.
Апостол Варнава хотів узяти з собою Марка, але апостол Павло не хотів, через те, що він раніше відійшов від них. Сталася розбіжність думок, і апостоли розлучилися. Апостол Павло взяв із собою Силу і вирушив до Сирії та Кілікії, а апостол Варнава з Марком – на Кіпр (Діян. 15: 36-41).
Навернувши велику кількість людей до віри у Христа на Кіпрі, апостол Варнава вирушив до Риму, де, можливо, перший проповідував Христа.
Апостол Варнава заснував єпископський престол в Медіолані (Мілані), а після повернення на Кіпр продовжив проповідь про Христа Спасителя. Тоді запеклі іудеї воздвигли язичників супроти Апостола, вивели його з міста, побили камінням і розклали багаття, щоб спалити тіло. Пізніше, прийшовши на те місце, святий Марк знайшов, що тіло Апостола залишилося нетлінним і поховав його у печері, поклавши на груди, згідно із заповітом апостола Варнави, переписане його власною рукою Євангеліє від Матвія.
Помер апостол Варнава близько 62 року, на 76 році життя. З плином часу місце поховання Апостола в печері було забуте. Але на цьому місці відбувалися численні знамення.
У 448 році при імператорі Зеноні апостол Варнава тричі з’явився в сонному видінні архієпископу Кіпру Анфиму і вказав місце свого поховання. Почавши копати в зазначеному місці, християни знайшли нетлінне тіло Апостола і святе Євангеліє, яке лежало на його грудях.
Просмотров: 517