18 березня 2021 року виповнюється 50 років від дня чернечого постригу Блаженнішого Митрополита Київського та всієї України Онуфрія.
До річниці прийняття чернечого постригу Предстоятелем Української Православної Церкви Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ підготував добірку думок Блаженнішого владики, висловлених ним у проповідях та інтерв’ю.
Про монашество
“Один іде шляхом вченості, а інший – простоти, одні обирають шлях подружнього життя, інші – монашого, одні живуть у багатстві, інші – в бідності, але всі шляхи ведуть до Бога, й на всіх шляхах є свої випробування… А найкоротший шлях, що веде до Бога, є шлях чернечого життя”.
“Чернецтво є шляхом досягнення блаженства. І блаженна та людина, яка собі обирає цей шлях! Яким би цей шлях зовні не здавався жорстоким, суворим і тісним, насправді в тій маленькій площині, в якій живе монах, є багато солодкого, блаженного і жаданого від Бога. Як би люди могли жити, не маючи утішення від Святого Духу, як би могли жити наші преподобні, які закривали себе в печеру і роками жили у пітьмі, в тісноті простору? Вони знайшли там для себе те, що ми не можемо знайти у світі. Вони знайшли там Бога, Бог був з ними і наповнював їх Своєю благодаттю і Своєю силою, втішав їх. І вони нічого іншого не хотіли”.
“Монахи – це ті люди, які постійно борються зі своїми пристратями та моляться за весь світ. Ми не бачимо цієї боротьби, частіше ми бачимо падіння монаха. А в боротьбі все буває. Хто боровся, той знає, що не завжди перемагає, обов’язково десь спотикається, падає, потім встає… Всі монахи борються з собою, інакше людина не може жити в монастирі, і всі монахи моляться за весь світ і за нас грішних, щоб Бог послав благословення всім нам. Якщо ми будемо хоч трошки уподібнюватися монахам, які моляться, які подвизаються, які борються з собою, тоді Бог буде з нами, і Боже благословіння охоронятиме нас”.
“Монахи – це сухі кілки, які підтримують виноградну лозу. Хто має виноградник, знає, що потрібна конструкція, аби виноград не падав на землю. Монахи є охоронцями чистоти віри. Вони показують приклад досконалості, якої люди мають досягнути… Сухі кілки скрізь підтримують грона церковного винограду й допомагають плодоносити угодними Богові плодами”.
“Коли людина ступає на шлях чернечого життя, Бог дає їй особливу благодать. Без Божої благодаті неможливо подолати цей шлях. Адже чернець повинен утримуватися і приборкувати себе, відсікати свою волю. Це важко. У миру ми звикли жити так: хочу – зробив, не хочу – не зробив. У монастирі все інакше. Жити в послуху, заради Бога, постійно – це величезна праця. Але за допомогою благодаті, котра зміцнює, навіть найскладніший шлях стає легким і бажаним”.
“Для тих, хто хоче стати ченцем, але боїться, що він не витримає – скажу: бути невпевненим у собі – це нормально, так і має бути в людини. Потрібно покладатися не на себе, а на Бога. Тому – не бійтеся, ідіть у монастир, і Бог вас укріпить. Покладіть сподівання своє на Бога, а ті, котрі покладаються на Господа, повік не похитнуться, – так говорить Святе Письмо”.
“Не треба думати, що світ живе тому, що є великі царі, правителі чи політики. Не від цього світ живе. Ми всі, навіть царі, живемо заради молитов тих небагатьох людей, які сховавшись від світу, принесли себе в молитовну жертву Богові. Вони моляться день і ніч та просять милості у Господа для всіх нас… Було багато правителів, було багато філософів, мудреців, які постійно знаходились на ниві суспільного служіння, які кожен день себе виставляли для світу, заявляли свої думки, бажання — про них світ уже давно-давно забув. А преподобних, які жили в пустелі і любили Бога, які молилися за світ цей, людство буде пам’ятати довіку”.
До чого спонукають нас святі?
“Дивлячись на життя преподобних наших отців, кожен хоче отримати для себе якийсь урок. Чи можемо ми робити щось подібне до того, що робили преподобні отці? Сьогодні на те, щоб закритися в вузькій малій печері, як це робили затворники, напевно, не здатний ніхто з нас. Ми там помремо, якщо навіть нам будуть носити кожен день повні підноси всяких страв і питва. Просто того замкненого простору, самого затвору ми не витримаємо, впадемо у відчай, і від відчаю помремо. Але є інші подвиги, в яких, якщо не стати рівними, то наслідувати преподобних отців ми можемо. Не буде таких подвигів, які піднімали святі отці, але терпіння скорбот і хвороб прирівняє останніх християн до тих подвижників, які трудилися в перші століття християнства”.
Про те, яким має бути справжній духовний керівник
“Преподобний Феодосій Печерський — яскравий правильний образ, яким повинен бути духовний керівник. Преподобний завжди ходив у таких скромних шатах, що люди, які перший раз його бачили, не могли впізнати в ньому ігумена, а вважали, що це найпростіший монах. Своїм особистим життям він був прикладом для всіх — і для ченців, і для тих, хто приходив до монастиря просто на молитву або за духовними настановами. Прп. Феодосій був живий приклад того, яким повинен бути християнин, яким повинен бути керівник, і не тільки для ченців. Є ігумени монастирів, є настоятелі храмів, соборів — будь-який керівник повинен жити саме так. Він повинен змирятися. Він не повинен бути повелителем, а — бути прикладом для своїх підлеглих. Це найсильніше слово, духовне слово, яке говорить керівник, коли він є особистим прикладом. І не так, що говорить одне, а робить інше, а що говорить — те сам виконує”.
Про головну місію ченця, священика і вірянина
“Головне завдання, що стоїть перед єпископами, священиками, ченцями та простими вірянами — берегти чистоту Православної віри. Якщо ми впадаємо в єресь, то відвертаємося від Бога, повертаємо до першого єресіарха — диявола. А коли людина не спроможна жити в Раю, то живе в пеклі. Тому дуже важливо берегти чистоту Святої віри, прислуховуватися до голосу своєї совісті. Якщо вона нас докоряє, то ми не повинні її забивати алкоголем, наркотиками, шумом, гамором, постаратися визначити, що робити, щоб наша совість нас не докоряла. Коли наша совість буде спокійна, то це буде символом тощо, що Бог милостивий до нас, що ми здатні прийняти у себе вічне життя”.
Про приклад старців і духовні плоди
“Якось у монастирі один монах впав у гріх, і всі зібралися судити його. Одні пропонували вигнати брата, інші — дати епітимію тощо. А один старець взяв мішок, наповнив його піском та звалив на плечі. Потім взяв невеличкий кошик, кинув туди трохи піску та повісив на груди. І так увійшов на зібрання та мовчить. В нього спитали, що це означає. “Оцей пісок, що за спиною, — це мої гріхи, а цей кошик на грудях — гріхи мого брата. І я залишив мішок зі своїми гріхами та зайнявся маленьким кошиком гріхів брата. Це неправильно! Треба навпаки робити: свій мішок із гріхами повісити на груди, а кошик із гріхами брата тримати за спиною”, — сказав він. Тобто треба свої гріхи оплакувати, а гріхи брата віддати на волю Божу. Адже він стоїть перед Богом, і якщо впав, то Бог сильний його підняти. Всі зрозуміли, що авва не засуджує брата, а віддає його в руки милосердного Бога. Монах, зворушений такою любов’ю, покаявся та приніс добрі плоди покаяння”.
Про духовне життя
“Людина, якщо не знайшла Бога, або не шукає Його — нещасна і душа її скорбить, душа її не знаходить місця. Люди часто не розуміють у чому причина: “Чому я не можу заспокоїтись, чому мене носить з одного місця в інше, і я весь час незадоволений? – прийду, тут мені недобре, мені здається, що буде добре там. Я пішов туди — мені там не добре, мені здається, що мені буде добре тут…”. Так людину відсутність благодаті Божої в душі робить неспокійною. Священне Писання каже “несть мира в костех моих од лица грех моих” (Пс. 37:4). Для того, щоб знайти мир, треба приєднатися до Джерела миру. Таким Джерелом являється Бог. Перше завдання, вище над усіма завданнями, — пошук людиною Бога. Шукати правду Божу, зрозуміти правду Божу, яка людині показує правильну дорогу до Царства Небесного. А потім вже, якщо це ми на першому місці маємо, то можемо і трудитися, повинні трудитися для того, щоб мати їжу, що пити, одяг…”
“Молитва — це та Божественна чеснота, яка прихиляє Небо до землі, низводить на народи, на землю Божественну благодать; яка все освячує, оживотворяє, дає сили землі плодоносити, приносити злаки і фрукти, плоди; яка дає силу повітрю бути корисним для людини; яка допомагає людині терпіти складнощі, що причиняють під час земного життя людині злі духи, демони і ми самі”.
“Ми повинні жити на землі праведно, не ходити кривими шляхами, але йти прямим шляхом до Бога… Ми повинні любити всіх: і благодійників своїх, і ворогів, і наших ненависників благословляти. Це — вчення Христа. Якщо ми перестанемо це робити, то ми будемо такими ж грішниками, як і ті, хто не знає Бога. Нехай Господь допомагає нам зберігати чистоту святої Православної віри, ходити прямими шляхами і молитися про всіх людей, тому що всі люди — творіння Божі, і в Бозі вони красиві, а без Бога — ніщо”.
“З людиною, яка має добрі думки, випромінює добро, приємно бути поряд, а з людиною, яка зовнішньо пристойна, але наповнена злом, усіх ненавидить, навіть стояти поруч неприємно. Ми повинні піклуватися про те, щоб наповнювати себе добрими думками. А добрі думки — це Слово Боже, це молитва, це добрі справи, це смирення, це покаяння. Тому що, коли людина наповнена такими думками, наповнена миром, то вона випромінює цей мир і має мир Божий навколо”.
“Коли людина себе довіряє Богу, то стає сильною і може робити все, що захоче. Проте, людина, яка ввірила себе Богу, рада і щаслива до нескінченності тільки тому, що знаходиться в руках Божих. Їй більше нічого не потрібно. Якщо вона просить щось у Бога, то тільки для блага ближнього — для його тілесних потреб і, головне, для його духовного спасіння. Така віра здобувається за допомогою молитви і посту”.
“Якщо людина пам’ятає про своє призначення, усвідомлює сутність теперішнього та майбутнього життя, то це оберігає її від багатьох гріхів і допомагає зберегти неушкодженим образ Божий в собі та йти вірним шляхом до Христа”.
“Кожна людина має шанс стати святою. Для очищення своєї душі від пристрастей важливо робити щось невелике, але постійно. Іноді ми думаємо так: щоб очиститися, потрібно здійснити якийсь один великий подвиг. Наприклад, 40 днів нічого не їсти, зробити кілька тисяч поклонів, прочитати кількасот молитов. Узявши на себе величезне навантаження, ми незабаром впадаємо в такий розслаблений стан, що вже не робимо нічого. Тому важливо пам’ятати: очищення душі відбувається малими подвигами, ніким не поміченими, часто нікому не відомими. Насамперед – це внутрішня боротьба із собою”.
“Сьогодні непростий час, є правила життя, які узгоджуються із Законом Божим, але з ними вводяться й такі, що противні Богу. Якщо те, чим живе світ, узгоджується із заповідями Божими і відповідає їм, то це слід виконувати. Якщо ж навпаки, воно противно Богу – ми повинні від цього ухилятися. Якщо ми будемо так жити, то на нас буде благодать Божа”.
“Спаситель сказав “Хто має заповіді Мої та їх зберігає, той любить Мене” (Ін. 14:21). Щоб показати свою любов до Бога ми повинні засвідчити це — не деклараціями і не заявами, а — власним життям. Виконуючи Божественні Закони, людина себе зв’язує і робить мертвою для спокус світу”.
Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!
Просмотров: 4744