Щороку православні віруючі прагнуть побувати на місцях земного подвигу Спасителя. У дні свята Воздвиження Хреста Господнього, коли близько 2500 українських паломників здійснюють паломництво до Святої Землі, Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує матеріал, підготовлений журналом «Фома в Україні», про паломників, які вже потім були прославлені як угодники Божі.
Преподобна Єфросинія Полоцька (1100-1173), пам’ять — 5 червня
Старша дочка вітебського князя Святослава Всеславича і онучка знаменитого полоцького князя Всеслава Брячиславовича, красуня Предслава ще в юності прийняло чернецтво — всупереч волі батьків, які бажали вигідно видати її заміж. Отримавши в чернецтві ім’я на честь преподобної Єфросинії Олександрійської, вона прославилася не тільки духовними подвигами, а й великою просвітницькою діяльністю. Поселившись у соборі Святої Софії, кафедральному храмі Полоцька, вона займалася переписуванням богослужбових книг. Пізніше заснувала чоловічий і жіночий монастирі та до кінця своїх днів дбала про простих людей.
Наприкінці життя, вже в похилих літах, преподобна Єфросинія виконала своє давнє бажання — відвідала святі місця Візантії і Палестини.
У Константинополі був похований її батько, засланий київським великим князем Мстиславом I Володимировичем в 1130 році. Діставшись до Константинополя, Єфросинія отримала благословення Патріарха Луки Хрисоверга, помолилася в храмі Святої Софії, вклонилася царгородським святиням, відвідала могили батька та інших своїх родичів і, відпочивши, продовжила свій шлях на Святу Землю. Досягнувши Єрусалиму, преподобна Єфросинія, як повідомляє її житіє, «вклонилась живоносному Гробу Христовому, потім поставила при Гробі золоте кандило (свічник) і принесла багато дарів Церкві Єрусалимській і Патріарху». У храмі Воскресіння Христового преподобна Єфросинія у своїх молитвах до Спасителя просила, щоб Він дозволив їй завершити життєвий шлях у цьому святому місці.
Молитва преподобного була почута Господом. Незабаром вона тяжко захворіла і навіть, незважаючи на своє палке бажання відвідати святу ріку Йордан, вже не змогла здійснити туди паломництво. Брат і сестра Єфросинії сходили вклонитися святим водам Йордану без неї і принесли Єфросинії води з Йордану, чим обрадували вмираючу. Через деякий час вона мирно померла на руках своїх рідних і була похована в монастирі під Єрусалимом. З кінця XVII століття мощі святої Єфросинії спочивали в Дальніх печерах Києво-Печерської Лаври, а в 1910 році були перенесені в Полоцьк, де і знаходяться до цього дня.
Святитель Феофан, Затворник Вишенський (1815-1894), пам’ять — 23 січня
У 1847 році уряд остаточно вирішив питання щодо заснування в Єрусалимі Руської духовної місії. На чолі її було поставлено відомого на той час знавця Сходу архімандрита Порфирія (Успенського), майбутнього єпископа Чигиринського, а в співробітники йому були запрошені викладачі та вихованці Санкт-Петербурзької духовної академії. І першим на заклик із радістю відгукнувся молодий ієромонах Феофан.
Перебування на Сході стало великою подією в житті майбутнього святого. Тут він докладно ознайомився з релігійним життям краю, чому сприяли неодноразові поїздки членів місії за межі Палестини — у Сирію і Єгипет. В Єрусалимі ієромонах Феофан вивчав грецьку та французьку, займався єврейською і арабською мовами, опанував іконописну майстерність, і до того ж настільки добре, що навіть, за словами очевидця, постачав бідні храми цілими іконостасами. Відвідуючи стародавні обителі, він досліджував писання Святих Отців за стародавніми рукописами, які сам перекладав з грецької російською мовою. За перші ж шість років свого існування Місія внесла істотний внесок у богословську і церковно-історичну науки і підвищила авторитет східних слов’ян на Близькому Сході.
У 1853 році почалася Кримська війна, і всі члени Руської духовної місії змушені були повернутися на батьківщину. Ієромонах Феофан був зведений у сан архімандрита і призначений викладачем канонічного права у Санкт-Петербурзькій духовній академії (СПДА), потім став ректором Олонецької духовної семінарії, з 1857 року — ректором СПДА. У 1859 році він був висвячений на єпископа, але вже в 1866 році, за власним проханням, звільнений, щоб відправитися на спокій до Успенської Вишенської пустині Тамбовської єпархії.
Весь час, що залишалося від богослужіння і келійної молитви, святитель присвячував роботі. У цей час він займається тлумаченням Святого Письма, переводить твори давніх Отців і вчителів, а також пише сотні листів до різних людей, які зверталися до нього з проханнями про допомогу і настанови. Своїми книгами і посланнями святитель вплинув на духовне відродження суспільства — і молодість, проведена на Святій Землі, безсумнівно, залишила в його душі свій глибокий слід.
Преподобний Кукша Одеський (1875-1964), пам’ять — 16 вересня в день віднайдення мощей, 11 грудня — в день смерті
У ХІХ столітті паломництво до святих місць було настільки поширене на Русі, що багато селян хоча б раз у житті відвідували Єрусалим, де обов’язково молилися біля Гробу Господнього. Добиралися на Святу землю, як правило, на кораблях. Такий шлях пройшов в 1895 році і 20-річний житель Херсонщини Косьма Величко, майбутній святий преподобний Кукша Одеський.
Під час паломництва з ним стався такий випадок: під час молитви біля Гробу Господнього на нього несподівано перекинулася ціла лампада, і весь він вимокнув в лампадній олії, а люди підходили до нього і, вмочуючи пальці, помазували себе.
Таким чином через нього виходила благодать на оточуючих, хоча він ще не був священником. Це була немов вказівка на те, що в майбутньому він стане духовним отцем для дуже багатьох людей в духовному житті.
Коли Косьма рік прожив в монастирі на Афоні, настоятель обителі отримав листа від матері послушника. Жінка просила благословити сина на супровід її на Святу Землю. Архімандрит не став перешкоджати. Так у 1898 році Косьма разом із матір’ю потрапив в Єрусалим вдруге. Тут він півтора роки ніс послух біля Гробу Господнього.
У храмі Воскресіння Христового Косьмі пощастило зустріти Великдень і своїми очима побачити диво сходження Благодатного вогню. Паломники брали вогонь руками і вмивалися ним, славлячи Воскреслого Христа.
В Єрусалимі є Сілоамська купіль. А у паломників того часу був звичай занурюватися в неї, оскільки джерело це особливо славилося зціленням безпліддя. Вважалося, що жінка, яка зануриться в купіль, обов’язково народить дитину. Коли Косьма з матір’ю підійшли до джерела, хтось через тісноту штовхнув юнака, і він несподівано впав у воду прямо в одязі. Косьма прийняв це як знамення зверху — знак того, що у нього буде багато духовних чад. Після цього чудесного паломництва він повернувся на Афон і в березні 1904 р. прийняв чернецтво.
Отець Кукша прожив довге і праведне життя, яке ввібрало досвід афонської молитви, єрусалимської святості, Києво-Печерського та Почаївського подвижництва. Він пройшов через табори, в’язниці, каземати, допити, тортури, непосильної праці, голоду і холоду, приниження богоборчого часу. «Ченці не скаржаться і не виправдовуються», — говорив він. І терпляче ніс важкий хрест, зігріваючи всіх навколо незвичайним полум’ям своєї любові. Спочив святий 24 грудня 1964 року (н. ст.). На його могилі неодноразово відбувалися дива і зцілення хворих.
Читайте також: У день свята Воздвиження Хреста Господнього ієрархи УПЦ співслужили Блаженнішому Патріарху Єрусалимському Феофілу (+фото, відео)
Православне паломництво: історія і традиції
Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!
Просмотров: 661