2 грудня Церква вшановує пам’ять преподобного Варлаама, ігумена Печерського, мощі якого знаходяться у Ближніх печерах Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври.
Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує матеріал підготовлений редакцією журналу «Фома в Україні».
Приклад побожного князя Ізяслава наслідували і його бояри. Був перший серед бояр один Іоанн (Ян Вишатич, син славного і хороброго київського воєводи Вишати), онук новгородського посадника Остромира, чиїм ім’ям названий один із стародавніх списків Євангелія, що збереглися. Іоанн і його дружина Марія були, як говорить літопис, добрим і христолюбивим подружжям. Незабаром у них народився син Варлаам, який успадкував вдачу від батьків. Хлопчик часто приходив у печери до Антонія та Феодосія послухати настанов, а коли став юнаком, твердо вирішив подвизатися разом із преподобними.
Обидва старці були раді юнакові, але Антоній не постриг його одразу, боячись, щоб слава цього світу, в якій досі жив і виховувався Варлаам, не повернула його назад навіть і проти його волі. Але юнак засвідчив свою твердість перед старцем і, приїхавши одного разу в дорогих шатах у супроводі пишної свити в печери, склав все це до ніг преподобного на знак зречення та отримав постриг.
Проте побоювання Антонія не були марними. Через деякий час за Варлаамом приїхав батько з озброєними слугами, силою зірвав із сина чернечий одяг і кинув їх у струмок, а натомість запропонував боярські. Варлаам навідріз відмовлявся від них, і так тривало кілька разів. Зрештою, батько наказав своїм воїнам зв’язати сина, силою одягнути його в відповідний одяг і так вести через місто. Один молодий юнак небагато міг проти сильних воїнів батька. Пов’язаного Варлаама повертали до рідного дому, де на нього чекали не лише розгнівані батьки, а й уже заручена наречена. Навряд чи вона любила його, але скасування заручин знатних молодих у ті часи була великою ганьбою.
Дорогою їм зустрілася яма, сповнена нечистот. Син першого боярина Ізяслава, улучивши момент, радісно кинувся туди, там зняв одяг і безжально тупцював їх. Коли ж вони прийшли додому, батько наказав йому сісти за столом. Хлопець мимоволі повинен був коритися, але до жодної з багатих страв не доторкнувся. Тоді боярин відпустив сина до його покоїв і приставив до покоїв вартового. А зарученій зі святим дівчині наказав одягнутися у найкращі вбрання для спокуси нареченого та доглядати його. Але Варлаам пішов в одну з кімнат і сів у кутку на підлозі, не звертаючи уваги ні на які ніжності та вмовляння, і тільки молився про позбавлення від спокуси Богові. Так просидів він три дні, не одягаючись, нічого не ївши і не сходячи з місця, а тільки молячись і сподіваючись на Бога. Тим часом за нього палко молилися преподобні отці. І Господь не залишив Своїх угодників, вирішивши ситуацію несподіваним чином.
Слуги донесли Іоанові, що вже четвертий день його син нічого не їсть і не одягається. Батько злякався, що син помре від голоду та холоду, і, покликавши його, з миром та любов’ю відпустив до старців. Коли щасливий Варлаам повертався до печер, весь будинок здригався від ридань. Мати та батько плакали за рідним сином, наречена — за завидним нареченим, слуги — за добрим паном. А у Берестові раділи знову віднайденому ченцю.
Коли число братів у печері помножилося до дванадцяти, преподобний Антоній, бачачи полум’яне серце Варлаама, поставив його їм замість себе ігуменом, а сам, бо звик жити один, не виносячи суєти й поголосу, перейшов на другий пагорб і, викопавши там печеру, оселився на новому місці. Варлаам, прийнявши начальство, почав працювати ще більше. Оскільки братії зібралося вже до двадцяти, і вони не могли вміщуватися під час молитви в печері, то він збудував на поверхні маленьку дерев’яну церкву Успіння. Нова висока посада не спокусила ігумена, він був доступний кожному.
Варлаам заснував Корецький дівочий монастир. Також за бажанням великого князя Ізяслава преподобний трудився ігуменом у щойно побудованій князівській обителі.
Преподобний часто паломничав. Йому вдалося відвідати святе місто Єрусалим та поклонитися місцям земного життя Спасителя. Через деякий час ігумен вирушив до Константинополя. Мета поїздки була двоякою — побачити численні святині столиці та придбати дорогоцінне церковне начиння для свого монастиря. Під час цієї поїздки, купивши все необхідне для своєї обителі, вклонившись святим місцям і вже вирушивши на Батьківщину, Варлаам дуже захворів. Він помер у Володимирському Святогірському монастирі на Волині та був похований, за заповітом, у Печерській обителі, у Ближніх печерах.
Просмотров: 1410