Прес-служба Рівненської єпархії поспілкувалась з настоятелькою Городоцького Свято-Миколаївського жіночого монастиря і дізналась, як монахи реагують на воєнні події в Україні. Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує інтерв’ю з ігуменею Михаїлою (Заєць).
– Матушка, скажіть, а ви знаєте про жахливі події кількох останніх днів, що сколихнули увесь світ?
– Ви про те, що відбулося в Бучі, Гостомелі, Ірпені і про те, що досі відбувається у Маріуполі? Так, я дізналась від сестер монастиря. Ми монахи, тому не багато читаємо суспільної інформації, але війна змусила і нас відстежувати новини. Я бачила фотокартки з Бучі, навіть мені, людині, яка розуміє, що смерть – це не кінцевий етап життя людини, на це дивитись нестерпно. Жодна людина не заслуговує на насильницьку смерть. Біль і сльози від побаченого, я не можу розумом осягнути, що таке можуть робити живі люди з живими людьми.
– Скажіть, а чи змінилось життя у монастирі за час війни?
– Звісно, адже ми не тільки монахи, ми ще громадяни своєї країни і нам так само болить усе, що в ній відбувається. З перших днів війни монастир, всі наші скити і подвор’я відкрили свої двері для біженців. Ми приймаємо, годуємо, одягаємо. Ми невпинно молимось за українських воїнів, адже на війні багато прихожан наших храмів, але ми молимось не лише за них, а й за всіх, хто захищає українську землю. Щоп’ятниці сестри вирішили посилювати свої молитви, вони не виходять з храму і вподовж усього дня усердно моляться та тримають суворий піст. Навколо такої молитви об’єдналось вже чимало і мирян. Ми молимось не лише за живих, а й за тих, хто загинув. Серед убитих воїнів теж є і наші прихожани. До нас в церкву приходять матері, які похоронили своїх синів і ми бачимо їхню біль, тугу, намагаємось розрадити. Байдужим ніхто не може бути в цей час. Наша сестра Рахіль оплакує двоюрідного брата – воїна і ми разом з нею молимось за спокій його душі і всіх полеглих захисників України. Наш монастир, наші сестри завжди з людьми. Ми ніколи осторонь людської біди не стояли, боляче переносимо горе людське, смерті, війну.
– Скажіть, багато людей каже, що тепер молитися стало важко, бо гнів і розпач оповили душу.
– Молитися просто необхідно. Треба йти у храм, сповідатися та причащатися Святих Христових Тайн, бо ми живемо в страшні часи, збуваються апокаліптичні пророцтва. Кожен день може стати останнім, я не нагнітаю, це показують наші воєнні реалії. Хіба люди у Бучі, Харкові, Маріуполі думали про смерть? Тому тренуймо своє серце молитвою, хай воно не черствіє в цей тяжкий і страшний час. Потрібно молитись правильними молитвами, написаними святими отцями спеціально для нас на всі випадки життя і своїми словами звертатися до Бога. Я щодня благаю, щоб Господь послав мир на нашу землю, хай Господь дасть, щоб ми спокійно засинали, не чуючи тривожних сигналів, щоб Господь дав мудрості нашим правителям і їм вистачило сили і розуму зупинити війну .
– Сьогодні багато звинувачень у бік УПЦ, мовляв, усі, хто до неї причетні, не патріоти
– Люди добрі, це моя земля, я тут народилась, я тут згодилась, я тут, дасть Бог, і помру. Я люблю свою українську землю і свій народ. Не треба сьогодні ділити і стравлювати, це все від лукавого, він не спить і нас хоче затягти у свої тенета, розсварюючи та нагнітаючи. А ми повинні йому противитись. Обмовляючи церкву і її людей насправді ніхто нічого не досягає, а лише втрачає. Як казав Іоанн Златоуст:« Немає нічого сильнішого за Церкву Христову. Хто з нею захоче боротися, той точно втратить свої сили: це все одно, що ополчитись війною проти неба», або «Коли ти воюєш з людиною, ти можеш перемогти чи бути переможеним, а Церкву ніяка сила перемогти не може. Церква – Божа, а Бог сильніший за всіх.»
Підписуйтеся на наш канал у Телеграм
Просмотров: 11582