Капелан Української Православної Церкви, настоятель храму на честь Усіх святих воїнів у Дарницькому районі міста Києва протоієрей В’ячеслав Яковенко – про чудеса на передовій, військове служіння та рецепт виживання на фронті.
— Як у вас виникла ідея збудувати храм на честь Усіх святих воїнів?
— У 2009 році ми отримали благословення нашого Предстоятеля Блаженнішого Митрополита Володимира на будівництво першого такого храму.
Церква святкує пам’ять тих чи інших святих воїнів 127 разів на рік. Тобто кожен третій день — це пам’ять одного чи цілого сонму таких праведників. Бо у православному календарі є не тільки великомученики Георгій Побідоносець та Димитрій Солунський, але і 40 Севастійських мучеників, 33 Мілитинські святі та мученик Андрій Стратилат із 2593-ма воїнами.
Це дуже великий сонм. І ми розуміємо, що Церква офіційно прославила не всіх. Набагато більше тих, чиї імена ми не знаємо і тому не можемо звернутися до них, щоб вони були нашими заступниками перед Господом і ми отримували Божу поміч їхніми святими молитвами.
А тепер, завдяки встановленню свята Собору всіх святих воїнів, ми маємо таку можливість.
День пам’яті Собору всіх святих воїнів відзначається у Неділю після Воздвиження Хреста Господнього. Таке рішення було прийняте Священним Синодом Української Православної Церкви 27 жовтня 2015 року.
— У жовтні, на Покров Пресвятої Богородиці, святкується День захисників і захисниць України, якими опікується громада вашого храму. Що змінилося за останні роки в цьому служінні?
— До початку конфлікту на Донбасі ми співпрацювали з Київською організацією ветеранів війни та Спілкою ветеранів Афганістану. А коли почалася війна, то почали опікуватися воїнами у зоні бойових дій. Вперше я поїхав туди у вересні 2014 року. А потім вже у листопаді, коли стало зрозуміло, що цей збройний конфлікт не тимчасовий, ми взяли благословення у Блаженнішого Митрополита Онуфрія, щоб поїхати у таку духовну місію по всій, наскільки це можливо, зоні конфлікту. Вздовж усієї лінії фронту: з півночі Луганської області до півдня Донецької області. Так вісім років тому почалося моє капеланське служіння.
— У чому полягала Ваша місія військового священника?
— По-перше, це молитва. Сповідь та причастя для тих, хто мав бажання. Потім, гуманітарна допомога, забезпечення речами та медикаментами. Кожного року, за виключенням двох останніх, ми їздили з Великодньою місією в зону бойових дій. Привозили пасхальні подарунки, роздавали благодатний вогонь. Брали великі лампади і протягом трьох діб розвозили по військових частинах.
Ми брали з собою наші «військові» святині, як ми їх між собою називаємо: ікону Покрову Цариці Небесної з часткою Її омофора, ковчег із мощами 30 святих воїнів і древній образ святителя Миколая з часткою мощей. Служили молебні, благословляли воїнів хрестом, кропили святою водою, помазували святим єлеєм. Бійці прикладалися до святинь, а ми роздавали їм хрестики, молитовники та спеціальні складні з трьома іконками, які поміщаються у кишеню військового мундира.
У зоні бойових дій дуже складно відслужити Літургію, бо стільки часу нема. То ми служили чин обідниці та причащали запасними Дарами.
— Скільки військових приходило на Ваші богослужіння?
— Взагалі усі, хто міг. Знаєте, як то кажуть — в окопах атеїстів нема. Тому, усі, хто вільний був на цей час, приходили на молитву. Причасників було мало, бо це для них складно, але ми ще роздавали їм сухі просфори, які брали майже усі.
Я знаю, що 90% з цих бійців у церкву до війни не ходили, а тут, на фронті, почали молитися. От наскільки війна міняє світогляд людини. Переживаючи особливі стресові обставини, людина йде до Бога, бо у таких умовах без Нього не виживеш.
— Ви особисто знайомі з воїнами, які стали віруючими на війні?
— Я скажу більше: люди там не тільки приходили до Бога, а з ними навіть траплялися чудеса.
Боєць їхав на бронетранспортері біля Донецького аеропорту у 2014 році й раптом чудом побачив, як у броню летить снаряд. Чудом, бо людське око не може цього зафіксувати. Він почав молитися. Снаряд вдарив в броню і відлетів рикошетом. Хлопці їдуть в укриття й усі залишаються живі.
Ще був випадок, коли у трансмісію БМП влучив снаряд, після чого машина вже не може рухатися. Але, щоб уникнути прямого влучення, екіпажу треба було ще проїхати 300 метрів. І машина… поїхала, завернула за будівлю, яка захистила їх від вогню, і там вже зупинилась. Коли потім механік її оглянув, то сказав — як вона узагалі могла їхати?
Одного разу бійці потрапили під сильний обстріл. Бачать, що боєприпас летить прямо на них, і розуміють, що зараз буде лихо. Починають молитися і… вибуху нема. Як ви гадаєте, будуть воїни віруючими після цього чи ні?
— Ми молимося святим воїнам, які жили декілька століть, а то й понад тисячоліття тому. А як стати таким сучасному військовому?
— Воїн повинен виконувати свій обов’язок. Якщо він його сумлінно виконує, захищає свій народ, нікого не кривдить, не зраджує, то це життя за совістю. Святі воїни своїм життям, а дуже часто смертю, виконували Євангеліє. А в Євангелії від Іоанна ми читаємо: «Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15: 13). Тож це приклад для тих, хто виконує свій військовий обов’язок.
Перед молебнями ми завжди спілкуємося з солдатами та офіцерами. А коли дозволяє час, то і після служби говоримо з ними. Якщо не буде цього спілкування, то молитва не дійде ні до серця, ні до розуму воїна.
Війна — це великий стрес. І для того, щоб військовому повернутися до нормального життя, треба спілкуватися з Богом.
Молитва Всім святим воїнам
О, всеблаженнии и доблии угодницы Божии, подвиги своими землю освятившии, храбрии во бранех врагов прогонителие и всем обидимым заступницы! Се ныне, пред святою иконою вашею, мы, грешнии, с любовию приносим вам хвалебное сие пение. Величаем ваши великия подвиги, духовнии воини Христа, служение бо ваше ангельскому подобно, ублажаем и ваше святое житие, прославляем и дивныя чудеса ваша, восхваляем вашу богоподражательную любовь, предстателие наши и покровителие.
На помощь вашу уповающе, пред иконою со святыми ликами вашими покланяемся и молим: ей, святии воини Христовы, от лет древних просиявшии и в последния дни подвизавшиися, явленни и неявленни, ведомии и неведомии. Помяните немощь нашу и уничижение, и укрепите данною вам благодатию воинство православное. Разрушите силы возстающих на ны враг наших, видимых и невидимых, да постыдятся они и посрамятся, и дерзость их да сокрушится, да уведят и уразумеют, яко с нами Бог, по нам поборствуяй.
О скорые наши помощницы и заступницы, укрепите молитвами вашими нашу слабую волю, во еже обрести нам мужество духовное и сокрушение о гресех наших. Умолите Господа Сил, да утвердит Церковь Свою непоколебиму в мире сем лукавом и многомятежном, да возродит в земле нашей дух разума и благочестия, дух святости и страха Божия, дух мира и братолюбия. Да знаменается на нас Свет Лица Божия и, тем наставляемы, да паки будем мы царское священие, род Божий святый, присно с вами славящий Отца и Сына и Святаго Духа во веки веков. Аминь.
За матеріалами жовтневого номера “Церковної Православної газети”,
Спілкувався Олег Карпенко
Просмотров: 869