14 червня 2023 року центром Разумкова був оприлюднений скандальний матеріал про зріз думок українців щодо релігійних питань. Формулювання запропонованих у цьому опитуванні питань спричинило чимало критики не лише у соціологів, які вбачають у них прояв відвертої маніпулятивності, так і у юристів. Адже як формування питань, так і їх інтерпретація представниками центру Разумкова, можуть бути кваліфіковані в категоріях вітчизняного карного законодавства, котре унеможливлює в Україні будь-які прояви дискримінації. Саме тому актуальним є співставити останні дослідження згаданої соціологічної інституції з її попередніми матеріалами щодо релігії в Україні та соціологічного значення церков і релігійних організацій, опублікованому у листопаді 2022 року. Задля цього Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує статтю «Соціальне значення релігії та внесок УПЦ на тлі її можливої заборони», розміщену у збірці «Війна і церква. Церковно-релігійна ситуація в Україні 2022 р.».
Воно має суттєве значення, бо з одного боку, відбувалося через достатньо довгий час після початку повномасштабної війни, а з іншого боку, до розгортання системної інформаційної кампанії проти Української Православної Церкви. Саме тому воно відбиває швидше реальні переконання українців, ніж нав’язані ним через ЗМІ агресивні настрої щодо релігії.
Цілком передбачувано, що загальна кількість українців, що відносять себе до «віруючих», через війну помітно зросла. Так було і в 2014 (тоді віруючих побільшало на 9%), і в 2022 році – їхня кількість зросла на 6,3% та склала 74,1%. Цікаво, що найбільш суттєвий стрибок відбувся в центрі України (на 12,4% – з 63,5% до 75,9%), тоді як на заході України число «віруючих» навіть зменшилося (з 87,1% до 84,3%). За віковим критерієм особливо відчутне зростання кількості «віруючих» відбулося серед молоді (+12,4% в опитуваних віком 18-24 роки, +9,0% у 25-29 років).
Останні кілька років поспіль (період ковіду та війни) зростає також число тих, хто вважає, що «віруюча» людина повинна обов’язково сповідувати ту чи іншу релігію (зростання за 2 роки на 11,8%). Однак кількість тих, хто вважає, що «віруюча» людина може бути без прив’язки до конкретної релігії, хоча і зменшується, все ж залишається суттєво переважаючою (65,2% у 2020 році, 56,9% у 2022 році). Очікувано, що з образом таких абстрактних «віруючих» більше погоджується молодь, а з віком усвідомлення необхідності релігійної практики поступово зростає (від 27% для людей 18-24 років до 44,2% для людей старших 60 років).
Варті уваги відмінності щодо такої прив’язки віруючих до релігійної практики у конфесійному зрізі: вірні ПЦУ є відносно ліберальними; вони тяжіють до «просто православних», переважно допускаючи для «віруючих» не сповідувати конкретну релігію (відповідно 52,2% та 69,7%), тоді як вірні УПЦ ближчі до УГКЦ, вважаючи, що сповідання конкретної релігії є обов’язковим («ліберальних» серед них відповідно 40,9% та 34,6%).
Останні роки особисте членство у певній релігійній громаді (парафії) зростає у всіх регіонах України. Разом з тим регіональні відмінності залишаються дуже суттєвими: якщо в середньому по Україні це 26,5%, то вони розділяються на 45,8% на заході України до всього лиш 14,8% на півдні. Так само суттєвими є конфесійні відмінності щодо членства у конкретній громаді: від 8,4% у «просто православних», 30,2% у прихильників ПЦУ, до 41,2% у вірних УПЦ та 58,5% у вірних УГКЦ. Дана тенденція підтверджується і питанням щодо «відвідання богослужіння минулого тижня» – прихильники ПЦУ це роблять суттєво рідше (22,9%) за вірних УПЦ (35,9%) та УГКЦ (55,1%).
Практично ідентичним серед різних конфесій є бачення щодо потрібності змін у богослужіннях громад. Більше половини вірних вважають, що «нічого не треба змінювати» (між 58% і 62%), хоча у зв’язку із війною дещо зросла кількість тих, хто вважає, що потрібно більше у різний спосіб допомагати членам громади, зокрема психологічно.
Восени 2022 року, до початку активної інформаційної кампанії проти УПЦ, рівень довіри до церкви загалом залишався досить високим – вище 60%, хоча й суттєво зросла кількість тих, хто вагався. «Важко відповісти» було 10,3% у 2021 році та 19,9% у 2022 році. Традиційно найбільше довіряють церкві на заході України – 73,9%, тоді як в інших регіонах цей показник коливається між 55 та 58%.
Загалом в Україні переважає ставлення до церкви як до морального авторитету. Але ця перевага була за рахунок заходу України (тут авторитетною церкву вбачали 71,6% опитаних), тоді як в усіх інших регіонах України зберігався відносний баланс між тими, хто вважав церкву моральним авторитетом та відмовляв їй у цьому (показники від 38 до 43%).
Важливим питанням є те, яку роль відіграє церква в сучасному українському суспільстві. Позитивно її роль оцінюють 58,7% опитаних і це був найбільший показник за весь час досліджень. Разом з тим помітна частка тих, хто вважає, що «церква не відіграє помітної ролі»: хоча вона і зменшилася у час війни, але все одно складає 26,1%.
Частка переконаних у негативній ролі церкви є суттєво невеликою та склала у 2022 році лише 3,3%. Хоча це цифри відносно невеликі, але цікава суттєва регіональна відмінність: негативно роль церкви оцінювали 7,1% опитаних на сході (тобто саме там, де точилися найбільші бойові дії) та від 1,9 до 2,8% в інших регіонах України.
Серед цілей, які ставляться перед церквами переважають духовна підтримка людей та вшанування Бога через богослужіння – їм віддається перевага між 50 та 60% як серед вірних УПЦ, так і ПЦУ. Дещо важливішими вважають богослужіння греко-католики та протестанти – біля 70%.
Цікавими виявилися відповіді на питання про соціальне служіння церков, яке «торкнулося особисто вас» – воно свідчить не стільки про абстрактні уявлення опитаних, скільки про реальну роботу церков. І тут УПЦ в різних питаннях суттєво випередила інші крупні конфесії – і психологічної допомоги (35,6%), і релігійної освіти (17,6%), і матеріальної допомоги (16%). Хоча всі ці дані за рік війни зросли також і в ПЦУ, тут вони залишалися на нижчому рівні.
Щодо необхідності допомоги ЗСУ позиція вірних ПЦУ та УПЦ залишалася приблизно однаковою – 47-48%. При цьому для вірних ПЦУ більш важливою залишалася іміджева робота церкви («залучення міжнародної уваги та допомоги Україні» (28,7% проти 16,7 в УПЦ), а вірні УПЦ робили більший акцент на практичній допомозі внутрішньо переміщеним особам (32,6% проти 21,4% в ПЦУ).
На кінець 2022 року поінформованість вірних різних конфесій щодо підтримки якимись церквами окупантів в той чи інший спосіб залишалася мінімальною: як щодо висловлювань підтримки діям Росії, так і щодо практичної допомоги окупантам – від 2 до 6%. А соціально важлива діяльність церков була відома суттєво більше: про розподіл гуманітарної допомоги з-за кордону знали 35-36%, а про утримання церквами соціальних та медичних установ 20%.
Якщо порівнювати УПЦ та ПЦУ у питанні особистої залученості до отримання допомоги, то обидві юрисдикції залишалися на досить високому рівні, при чому степінь залученості вірних УПЦ зазвичай навіть переважала. Так, на питання «чи отримували Ви під час війни від вашої релігійної організації допомогу?» (це стосується моральної і психологічної допомоги), більше половини (50-65%) дали стверджувальну відповідь. В той самий час відповіді «не отримували, хоча потребували її» залишалися на рівні 2-5%. Окремо можна зауважити щодо матеріальної допомоги: її потребували біля 40% вірних, з них в ПЦУ отримували 24,3%, а в УПЦ – 29,6%.
За рік війни відбувся помітний зсув в питанні національної орієнтації церков. Але вже традиційно в цьому питанні були суттєві конфесійні та регіональні відмінності: за національно орієнтовану церкву виступали 63% на заході і лише 29% на півдні країни; 60,1% вірних ПЦУ та лише 35,1% вірних УПЦ.
Дещо зросла доля і тих, хто виступає за створення в Україні державної церкви, але частка противників цієї ідеї і зараз суттєво переважає: 28,2% «за» та 46,6% «проти». Переважно надання пріоритету одній із церков пояснюється тим, що це викличе додаткове напруження в міжцерковних та церковно-державних відносинах (45,4%), а також призведе до дискримінації віруючих інших церков (40,4%).
Таким чином, можна побачити важливі тенденції:
- в часи війни сфера релігії стала актуальнішою, при цьому зріс рівень залученості українців до богослужбового життя;
- Загалом Церква здатна зберігати високий рівень довіри українців, хоча це в меншій степені стосується її морального авторитету;
- Питання національної орієнтації церков та необхідності створення в Україні державної церкви розділяє країну за географічною та конфесійною ознакою;
- Вірні УПЦ не менше за вірних ПЦУ допомагають ЗСУ, а у питанні соціального служіння та надання різного роду допомоги УПЦ суттєво випереджає привілейовану нині ПЦУ.
Просмотров: 2016