Проведення шоу та інших світських заходів на священних для християн місцях стає все виразнішою проблемою, яка обурює не лише релігійних людей. Про це йдеться у листі єпископа Ладанського Феодосія до Генерального директора Національного заповідника «Києво-Печерська Лавра» М. А. Остапенка, повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.
Після значної суспільної дискусії, викликаної різноманітними заходами під егідою заповідника в Трапезному храмі Лаври, єпископ Ладанський Феодосій звернувся до очільника музейної установи Максима Остапенка з листом. Владика наголосив на невідповідному ставленні до священної для християн храмової споруди та закликав до поваги релігійних почуттів громадян України, що гарантовано українською Конституцією.
Зокрема, у своєму листі єпископ Феодосій зазначив наступне:
Свята Успенська Києво-Печерська Лавра споконвіку є місцем, котре першим приходить на згадку в розмові про Столицю нашої держави – Київ. Не варто нікому нагадувати, що її архітектура створювалася трудами монахів і благодійників не як місце розваг чи пропагування світських ідей і цінностей, а як дім Бога – Творця неба і землі. Створювалася в памʼять про спочилі покоління наших земляків і як вдячність людей Господу за всі Його милості для нашої Батьківщини. Церква не заперечує внесок багатьох музейних працівників і реставраторів у збереження споруд Лаври в радянський період ХХ сторіччя. Однак було б абсолютно неприродньо сприймати час вигнання монахів з Лаври та перетворення цієї святині на музей як щось позитивне. Саме тому теза «держава є власником церкви» є не предметом для гордості, а лише прикритим рудиментом тоталітарного минулого. У ті часи світська держава, якщо якісь церкви і не доруйнувала, то наполегливо намагалася змінити їх сутність, перетворити з дому молитви на музей, будинок культури, архів, склад, будь-що, що не нагадувало б людям про Бога.
Разом з тим, і дивно, і прикро, що радянський принцип тотальної заміни сакрального простору церковної архітектури на виключно світське, а нерідко і банально вульгарне, і досі не вичерпаний з концепції сучасних музеїв. Ця ситуація все виразніше стає проблемою, яка збурює вже навіть нерелігійних, однак вихованих людей, котрі болюче сприймають несмак тих шоу та інших заходів, котрі в останні часи стали досить регулярно відбуватися на священних для християн місцях.
Після заперечення Міністерством культури та інформаційної політики України можливості для Української Православної Церкви продовжувати багаторічне богослужбове використання Трапезного храму преподобних Антонія і Феодосія Печерських, очолювана Вами музейна установа взяла на себе виключний обовʼязок охороняти цю памʼятку сакральної архітектури. Однак охороняти – це означає не лише зберігати цеглу, з якої побудовані стіни храмів. Насамперед це означає збереження сутності архітектурної памʼятки, яка може бути хоча і напівзруйнованим, але священним осередком, котрий, немов магніт, притягає до себе людей з різних куточків земної кулі. Саме тому і постає питання: танці, світські співи, шоу на фоні ікон страждання Спасителя на Хресті та ликів преподобних в Трапезному храмі Лаври – це чиясь кричуща некомпетентність чи навмисне породження провокації, яка б підживлювала конфліктогенність українського суспільства за умов гібридної війни? Невже немає інших, більш зручних і, головне, більш відповідних місць для подібних заходів під егідою Міністерства культури та інформаційної політики України? Лише як повне нерозуміння змісту і історії Трапезної палати храму преподобних Антонія і Феодосія можна сприймати виправдання такої культурної політики аргументами, наче це не храм, а лише місце для споживання їжі. Не обтяжуючи розʼясненням того, що означає монастирська трапеза, слід пригадати світлини з богослужінь Української Православної Церкви в цьому храмі лише за кілька років до наших днів.
Саме з причини того, що жоден храм не міг вмістити тисячі віруючих, які молилися за богослужінням у Трапезному храмі, його Трапезна палата була місцем щирої молитви, покаянної сповіді і поминання спочилих для сотень і тисяч киян та гостей нашої столиці. Навіть у такому просторому приміщенні в дні церковних свят віряни створювали тисняву, однак в молитві та духовних роздумах під час богослужінь не відчували в цьому дискомфорту. Сьогодні ж ці люди, споглядаючи на сучасне використання священного для них місця, не можуть залишатися байдужими. І не варто чинити закиди на адресу монастиря, нібито і раніше в цьому храмі дозволяли проводити не лише молитовні, але і культурні заходи. Адже у Української Православної Церкви є великий досвід плідної співпраці з музейними установами Міністерства культури. І наша Церква радо може поділитися ним з очолюваною Вами установою. Однак всі ці заходи за мету становили не вихолощення сакрального простору шляхом заміни його суто світськими сенсами, а навпаки, піднесення багатої української культури до висот духу і всього самого прекрасного, чим Бог наділив людину.
Саме ці обставини спонукали мене звернутися до Вас із проханням врахувати думки дуже багатьох наших співвітчизників, які не завжди є лише вірянами нашої Церкви, водночас всі разом надто боляче реагують на необережне ставлення до того, що є для них святе. Їхні релігійні почуття захищені Конституцією України і тому заслуговують на повагу. Тим паче, що для заходів, які невідповідні храмовому простору, є чимало інших відповідних локацій.
Просмотров: 368