Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує коментар ректора КДАіС архієпископа Білогородського Сильвестра з приводу нового соціологічного дослідження «Оцінка релігійної ситуації: Україна».
3 червня 2026 р. дослідницька компанія «Rating Group» оприлюднила результати соціологічного дослідження «Оцінка релігійної ситуації: Україна», в основу якого покладено данні соціологічного опитування, проведеного з 4 по 9 травня 2026 р. Були опитані 2 000 респондентів віком від 18 років і старше в усіх областях України, окрім тимчасово окупованих територій.
Респондентам було поставлено близько тридцяти питань, розділених на кілька тематичних блоків, а саме: «Ставлення до релігійних конфесій», «Релігійна приналежність», «Релігійні вірування», «Релігійні практики», «Релігійна ситуація в Україні».
Як на мене, деякі з отриманих результатів є вкрай показовими. І над ними треба замислитися і представникам релігійних спільнот України, і науковцям, і державним чиновникам. Не буду тут детально аналізувати все це дослідження. Зверну увагу лише на ті данні, які мені здалися найбільш цікавими.
По-перше, вкрай показовими є відповіді на питання про конфесійну приналежність респондентів. 26 % опитаних сказали, що вважають себе «просто православними» та не відносять себе до жодної конфесії. Ще 16 % вважають себе «просто віруючими», але також не відносять себе до жодної конфесії. При цьому 22 % назвали себе вірянами ПЦУ, 10 % — вірянами УПЦ, 7 % — вірянами УГКЦ, 2 % — протестантами, 1 % — римо-католиками. Іудеїв та мусульман серед респондентів не виявилося. Атеїстами є 11 % опитаних.
Отже, більшість опитаних (58 %) вважають себе православними. При цьому майже половина з них не пов’язують себе з якоюсь конкретною Церквою. Це явище можна умовно назвати «позаюрисдикційним православ’ям». Мабуть, не буде перебільшенням сказати, що сьогодні це є типово українським явищем.
Наприклад, важко собі уявити подібні відповіді з боку православних греків, сербів, грузинів або румунів, які чітко пов’язують себе з конкретними Помісними Церквами.
Щоб зрозуміти причини цього явища, автори дослідження запропонували тим, хто назвали себе «просто православними», пояснити, чому вони не пов’язують себе з жодною юрисдикцією (тут можна було вибрати три варіанти відповіді)?
Найбільша кількість респондентів (38 %) відповіли, що вважають релігію своєю приватною справою і саме тому не відносять себе до жодної конфесії. Також є вагомим відсоток тих, хто ніколи не замислювався над цим питанням (27 %). Майже п’ята частина (19 %) сказали, що не довіряють релігійним інституціям загалом, а 16 % не відносять себе до конкретної юрисдикції з причини конфлікту, який триває між Православними Церквами в Україні.
Як на мене, ці цифри показують, що релігійність в Україні впевнено зміщується у сферу «приватного життя». І це зближує Україну з сучасними європейськими суспільствами. Міцна прив’язаність до конкретної церковної юрисдикції є типовою для традиційних суспільств. Для сучасних же суспільств, навпаки, є типовим перенесення релігійності з публічної до виключно приватної сфери.
Цей висновок підтверджується і відповідями на питання: «Якщо говорити про церкву, яку ви відвідуєте найчастіше, то чому Ви її обрали?» (тут респонденти могли обрати дві відповіді). Найбільший відсоток опитуваних сказали, що обирають для відвідування територіально найближчу для них церкву (36 %). Ще два вагомих фактори це: «хороший священник» (30 %) та «хороша атмосфера» в конкретній церкві (23 %).
І лише на п’ятому місці стоїть приналежність конкретної церкви «до моєї конфесії» (20 %). Це добре корелює з переважанням серед респондентів «просто православних» або «просто віруючих». Цілком очевидно, що ці люди можуть відвідувати храми, не враховуючи їхню конфесійну приналежність. Знову таки, це підтверджує широке розповсюдження в Україні «позаюрисдикційної» (або навіть «пост-юрисдикційної») релігійності.
Цю вкрай цікаву картину добре доповнюють і відповіді на питання про святкування Різдва Христового. Загалом, святкують Різдво 90 % опитаних. При цьому 51 % респондентів святкують Різдво за новим календарем (25 грудня), 18 % — за старим календарем (7 січня). Але при цьому 21 % опитаних сказали, що святкують Різдво двічі: і 25 грудня, і 7 січня.
Показово, що більше половини тих, хто назвали себе атеїстами, теж святкують Різдво! Чверть тих, хто назвав себе вірянами ПЦУ, святкують Різдво за старим стилем. А 37 % тих, хто вважає себе вірянами УПЦ, святкують Різдво за новим стилем. Нагадаю, що офіційно ПЦУ живе за новим календарем, а УПЦ — за старим. Отже, такий важливий маркер, як святкування одного з найбільших християнських свят, показує, що в середовищі тих, хто вважають себе православними, панує повний розлад.
Натомість, серед вірян УГКЦ можна бачити очевидну консолідованість. 90 % тих, хто назвав себе вірянами УГКЦ, святкують Різдво 25 грудня, ще 8 % святкують Різдво двічі і лише 2 % святкують його за старим стилем.
Цікавими є і відповіді на питання про довіру до релігійних лідерів. Тут респондентам було запропоновано сказати про рівень своєї довіри до шести очільників Церков: патріарха Варфоломія, митрополита Єпіфанія, митрополита Онуфрія, папи Лева XIV, архієпископа Святослава Шевчука та патріарха Кирила. Тут найбільш показовим є той факт, що 35 % респондентів сказали, що не знають, хто такий митр. Єпіфаній; 62 % не знають, хто такий архієп. Святослав; 59 % не знають, хто такий патр. Варфоломій і 38 % не знають, хто такий митр. Онуфрій.
Парадоксальним чином найбільший «рейтинг впізнаваності» виявився у патр. Кирила (лише 17 % опитаних сказали, що не знають, хто це такий). При цьому патр. Кирил прогнозовано має і найвищий рівень недовіри. Йому абсолютно не довіряють 73 % опитаних і «скоріше не довіряють» ще 5 %.
Що стосується митр. Єпіфанія, то йому повністю довіряють 22 % і «скоріше довіряють» 25 %. При цьому йому повністю не довіряють 6 % і «скоріше не довіряють» 8 %. Митр. Онуфрію повністю довіряють 10 % і «скоріше довіряють» 18 %; повністю не довіряють 18 % і «скоріше не довіряють» 10 %. Тобто, кількість тих, хто в цілому довіряє митр. Онуфрію і в цілому не довіряє є однаковою (по 28 %).
Автори порівняли ці цифри з даними досліджень, проведених у 2015 та 2018 рр. Виявляється, що рівень довіри до митр. Онуфрія за останні 10 років помітно збільшився! Якщо у 2015 р. йому повністю довіряли 6 % і «скоріше довіряють» ще 12 % (тобто загалом 18 %), то у 2026 р. цифри, як ми бачимо, є помітно вищими (28 %). При цьому рівень його впізнаваності за ці роки майже не змінився. Його не впізнають близько 40 % респондентів. Також не зазнав якихось суттєвих змін рівень недовіри до митр. Онуфрія. Зокрема, у вересні 2018 р. митр. Онуфрію зовсім не довіряли 22 % опитаних і «скоріше не довіряли» ще 6 % (тобто в сумі — ті самі 28 %).
Отже, якщо рівень довіри до патр. Кирила за роки повномасштабного вторгнення буквально обвалився, то по відношенню до особи митр. Онуфрія нічого подібного не сталося. Навіть навпаки, опитування показує певне зростання довіри до митр. Онуфрія. І це не зважаючи на шалену медійну кампанію з дискредитації УПЦ загалом і митр. Онуфрія особисто!
Загалом опитування показало, що початок повномасштабного вторгнення не відвернув людей від релігії. 56 % респондентів сказали, що їхні релігійні переконання після 24 лютого 2022 р. не зазнали змін, а 18 % сказали, що їхня віра тільки підсилилася. Також лише 8 % опитаних змінили свою конфесійну приналежність після початку повномасштабного російського вторгнення, при цьому 65 % сказали, що їхня конфесійна приналежність після 24 лютого 2022 р. не змінилася. А ще 25 % сказали, що були раніше нерелігійними людьми, так і залишилися ними зараз. Отже, дослідження не фіксує якихось радикальних змін в конфесійній приналежності українців в умовах війни.
Якщо уважно подивитися на блок питань про поточну релігійну ситуацію в Україні, то одразу ж кидаються в очі певні неузгодженості та відверто невдалі формулювання цих питань.
Наприклад, респондентам пропонувалося обрати, що є ближчим до їхніх поглядів: відокремлення Церкви від держави чи активна співпраця держави з Церквою? Однак, між цими двома твердженнями немає протиріччя. Відокремлення Церкви від держави зовсім не означає відсутності співпраці між ними! Наведу класичний приклад. В Німеччині Церква від держави відокремлена, але при цьому держава активно співпрацює з конфесіями та навіть збирає податок на користь релігійних громад. Тому це питання є не зовсім коректним. Але цікаво, що відповіді на це питання поділилися майже навпіл. 50 % висловилися за відокремлення церкви від держави, а 45 % підтримали ідею їхньої співпраці. Отже, тут можна бачити чітку поляризацію суспільної думки.
Ця поляризація яскраво проявилася і у відповіді на питання, що є кращим для суспільства: коли воно складається з людей, які мають різні вірування, або з людей, які мають однакові вірування? Перший варіант підтримали 50 % опитаних, а другий — 42 %. Отже, половина українського суспільства тяжіє до релігійного різноманіття, але при цьому більше сорока відсотків симпатизують релігійній уніфікації.
Але повернемося до очевидних неузгодженостей у формулюваннях. Респондентам було поставлене питання (дослівно): «У 2018 році була створена Єдина Помісна Церква – Православна Церква України (митрополит Епіфаній). Як Ви до цього ставитесь?» Отже, події 2018 р. тут безапеляційно тлумачяться як створення єдиної Помісної Церкви. Однак, вже наступне питання звучить так: «Як Ви ставитесь до ідеї об’єднання православних церков – Православної Церкви України та Української Православної Церкви в єдину Православну Церкву України?» Виходить, що єдина Помісна Церква ще тільки має постати у майбутньому? Звісно, після таких принципових неузгодженостей в самих питаннях важко очікувати якихось релевантних результатів у відповідях.
Ще більш разючими є внутрішні протиріччя у питаннях, які стосуються канонічного статусу УПЦ. Виявилося, що 24 % вважають, що УПЦ є самостійною Українською Церквою, 21 % вважають її Церквою Московського патріархату, ще 11 % вважають її Церквою Вселенського патріархату, а 44 % взагалі не змогли відповісти на це питання!
Цікаво, що з тих, хто відніс себе до вірян УПЦ, 46 % сказали, що вважають УПЦ самостійною Церквою і лише 9 % вважають її частиною Московського патріархату. При цьому 35 % з них не змогли відповісти на це питання.
Але далі несподівано ставляться питання про те, чи підтримують респонденти ідею розриву взаємин маж УПЦ та РПЦ і чи підтримують вони ідею заборони УПЦ через її зв’язок з РПЦ? Як ми бачили, 24 % опитаних вважають, що такого зв’язку не існує, а ще 44 % взагалі не обізнані в цьому питанні. В цьому контексті ставити респондентам питання про заборону УПЦ з причини її нібито підпорядкованості РПЦ є абсолютно некоректним.
Тим не менше, це питання було поставлене. В результаті 41 % опитаних погодилися з тим, що УПЦ має бути заборонена через її зв’язки з РПЦ. Цікаво, що серед тих, хто вважає себе членами УПЦ, 25 % сказали, що повністю підтримують ідею заборони УПЦ і ще 10 % сказали, що «скоріше підтримують». Виникає закономірне питання: як у свідомості людини може поєднуватися приналежність до певної конфесії з підтримкою заборони цієї ж конфесії?
Цікаво, що 49 % опитаних підтримали запровадження персональних санкцій проти митр. Онуфрія за його зв’язки з РПЦ. Хоча при цьому, як ми бачили, близько 40 % респондентів взагалі не знають, хто такий митр. Онуфрій і ще близько 30 % ставляться до нього з довірою.
Наведені приклади показують, що останній блок питань є, нажаль, маніпулятивним. Тут самі формулювання питань відверто підводили респондентів до прогнозованих відповідей. Тому отримані в цьому блоці результати важко узгодити з тими даними, які були отримані в попередніх блоках опитування.
Підбиваючи підсумок, слід ще раз наголосити, що сьогодні значна частина тих українців, які ідентифікують себе як православних, принципово не пов’язують себе з конкретною церковною юрисдикцією. Ці люди вважають релігію своєю приватною справою, мало довіряють релігійним об’єднанням та негативно ставляться до конфлікту між Православними Церквами в Україні. Цікаво, що значна частина цих людей майже не розуміють сутності міжюрисдикційних суперечок та не бачать проблем в тому, щоб відвідувати будь-який храм, який знаходиться недалеко від їхнього дому, в якому служить гарний священник та в якому створено приємну атмосферу. Ці люди не узгоджують свої повсякденні практики з офіційною позицією Православних Церков. Зокрема, вони без проблем можуть святкувати Різдво зовсім не в той день, коли його офіційно святкує їхня Церква.
Цілком очевидно, що всі ці люди консолідовано виявляють негативне ставлення до московського патріарха Кирила та до РПЦ загалом. При цьому подібного негативу по відношенню до митр. Онуфрія дослідження не виявило. Зокрема, як ми бачили, довіра до митр. Онуфрія за роки війни навіть зросла. Отже, з одного боку, останніми роками в ЗМІ не припиняється постійний потік негативу на адресу УПЦ загалом та особисто митр. Онуфрія, а з іншого, це майже не впливає на ставлення суспільства до предстоятеля УПЦ.
Як на мене, оприлюднене дослідження чітко показує, що популістські заяви про те, що УПЦ втрачає вплив в українському суспільстві, абсолютно не відповідають дійсності. З точки зору релігійності, українське суспільство виявилося набагато більш складною системою, чим його намагаються представити нам деякі державні чиновники, журналісти чи релігійні лідери. В суспільстві немає масової відрази від УПЦ. Відтак подальші спроби «активізувати» процес «переходів» громад УПЦ до ПЦУ наштовхнуться на зростаюче несприйняття суспільства. Загалом, навіть без жодних соціологічних опитувань зрозуміло, що насильству як методу вирішення релігійних суперечок давно треба покласти край!
Дослідження також чітко показало, що хоча майже 90 % наших співгромадян є віруючими людьми, все ж ми живемо в секуляризованому суспільстві. Українські релігійні лідери в цілому є мало впізнаваними, а їхні публічні заяви мало впливають на суспільство. Хоча українці не заперечують проти того, щоб держава втручалася в церковні справи з міркувань національної безпеки, все ж половина опитаних не підтримала ідеї тісного союзу між державою і Церквою.
Отже, жодних передумов для формування в Україні своєрідної «державної церковності» в суспільстві не виявлено, як би цього не хотілося і не мріялося деяким політикам та чиновникам, які опікуються питаннями релігійної сфери.
Просмотров: 202